Від початку активних бойових дій Група Метінвест та ДТЕК у координації з Фондом Ріната Ахметова заснувала гуманітарний проєкт «Рятуємо життя». Він має кілька напрямків. Зокрема, це видача продуктових комплексів вимушеним переселенцям, які мешкають у шелтерах Метінвесту.
Вчора 340 вимушених переселенців з цих шелтерів отримали гуманітарну продуктову допомогу у межах проєкту «Рятуємо життя». В одному з них побувала «Індустріалка» — тут продуктові набори передали 177 переселенцям з Маріуполя.
Ганна Главчева, менеджерка проектів ГО “Запоріжжя. Платформа спільних дій”: “Життя триває, як триває і гуманітарний проєкт «Рятуємо життя». Зараз ми налічуємо понад 90 партнерів з різних країн світу, які продовжують з нами співпрацювати. Оскільки Запоріжжя залишається місцем прихистку вимушених переселенців, ця допомога вкрай важлива, щоб запобігти, у тому числі й гуманітарній кризі.
Продуктів у наборі, як повідомила Ганна Главчева, вистачить на два тижні на людину.
Карині Клисичко з Маріуполя у день, коли вона отримала гуманітарну допомогу, виповнилося 17 років. Нещодавно Карина закінчила школу з срібною медаллю і тепер обирає виш, мріє стати психологом. Але через війну цей час, який має бути щасливим, зовсім нерадісний.
Карина Лисичко: “У такий час не хочеться відмічати, немає відчуття свята. Нічого не хочеться. Просто як звичайний день. Дуже мрію повернутись додому. Ще ніколи не чула, щоб комусь не хотілося повернутись до Маріуполя.
З Маріуполя я виїхала 24 лютого на дачу до бабусі та дідуся у село Дям’янівка. Я дуже хвилювалася за своїх батьків, які залишились у місті. Там були обстріли, відсутній зв’язок. Я плакала і нічого не могла робити. В середині березня на дачу несподівано приїхала моя сім’я на машині. Й ми сиділи там, під окупацією, до травня. Я хотіла продовжити вчитись в Україні, жити в Україні, треба було виїжджати. Зараз ми всі тут. Мама влаштувалась на роботу. Тепер набагато краще, ми якось відійшли від всього, звикли до більш спокійного життя. Нам багато допомагають. Тому ми не відчуваємо себе покинутими”.
“Такі набори дуже допомагають людям виживати, жити. Можна зекономити. наприклад, на розвиток дітей, — вважає й Максим Нотченко, який з дружиною, дочкою і котом виїхав із Маріуполя 15 березня і живе у Запоріжжі з 26 березня”.
У Маріуполі він працював майстром з ремонту обладнання на «Азовсталі». Зараз влаштувався електромонтером з ремонту обладнання на «Запоріжсталь».
Про виїзд згадує:
“Були військові дії. Місто було повністю паралізоване, в оточенні. Ми знайшли собі укриття, в якому здебільшого переховувались з родиною, з домашньою твариною, з іншими мешканцями району. Ми виїхали тому, що з’явилась крапля надії, що ми зможемо вибратись з цього оточення. І у нас є шанс потрапити на нормальну, підконтрольну Україні територію. Виїжджали на своїй автівці.
Дорога буда нелегкою, було багато блокпостів, звичайно — перевірки машини, документів. Мене, як чоловіка, ретельно перевіряли на наявність тату, ознак приналежності до військових. Ми бачили сліди військових дій, була розтрощена техніка.
Завдяки тому, що Запоріжжя — це хороше привітне місто, що ми всебічно відчуваємо допомогу мешканців міста, почуваємо себе нормально й намагаємося жити нормальним життям. У Маріуполь повернемося тільки після перемоги, після повного звільнення нашого рідного міста”.